Українська куля, яка зупинить російський БТР

0
5
снайпер, армія України. Новини України сьогодні. AdverMAN

Коли йдеться про набої до стрілецької зброї, то їх сприймають як дещо додаткове, без чого зброя не зброя. Насправді це зовсім не так. Саме потужність і балістичні характеристики щойно сконструйованого новітнього патрона: початкова швидкість кулі, її маса, зупинна дія, ступінь бронепробиття й траєкторія польоту — у підсумку визначають, чи бути зброї, для якої його призначено, пістолетом, карабіном, гвинтівкою або кулеметом. Зброю завжди виготовляють під патрон, а не навпаки.

За класифікатором забезпечення НАТО (NATO Supply Classification Group), до стрілецьких боєприпасів відносять боєприпаси та їхні складники до 30 мм калібру включно.

Залежно від потужності та балістичних характеристик патрони поділяють на пістолетні й револьверні, проміжні, гвинтівково-кулеметні, великокаліберні, для гладкоствольної зброї. Бойовий патрон для стрілецької зброї має чотири елементи: кулю, пороховий заряд, капсуль і гільзу. Металева гільза (патрон для нарізної зброї) оберігає кулю та заряд від зовнішнього впливу, запобігає прориву порохових газів через патронник. Головним елементом патрона є куля, конструкція, форма й маса якої залежать від завдань, які їй належить виконати. У патроні одного типу можна використати різні кулі. Наприклад, радянський патрон 7,62х39 споряджено бойовими кулями шести видів: звичайною зі сталевим осердям, бронебійною, трасувальною, бронебійно-запалювальною, запалювальною, а також зі зменшеною швидкістю. Цікаво, що прийнятий на озброєння 1949 року в СРСР автомат Калашникова розробляли саме під патрон 7,62х39. Порох у гільзі підпалює миттєво займистий склад від різкого удару. Вибухова суміш у патронах центрального займання міститься в капсулі, який уставлено в отвір, розташований у дні гільзи.

Головними характеристиками патрона є калібр і довжина гільзи. Калібром нарізної вогнепальної зброї називається відстань між полями нарізу, гладкоствольної зброї — внутрішній діаметр каналу ствола. Постійна міжнародна комісія з випробування ручної вогнепальної зброї розробила номенклатуру позначень патронів, яка включає в себе виміряний у міліметрах калібр, довжину гільзи й тип закраїни. Наприклад, позначення 7,62х54 R означає патрон калібру 7,62 мм із гільзою завдовжки 54 мм із закраїною, яка виступає (Rimmed). Тож запис 6,35х15 SR означає: патрон калібру 6,35 мм із гільзою завдовжки 15 мм, із кільцевою проточкою й закраїною, яка частково виступає (Semi Rimmed). Також до числового позначення іноді додають назви типів зброї або їхні абревіатури: 9х18 ПМ, 12,7х108 ДШК. Таку систему позначень патронів застосовують у країнах, де калібри вимірюють у міліметрах. А в США для цього застосовують соті частки дюйма, у Великобританії — тисячні частки дюйма. Наприклад, калібр 0.45 дюйма (1 дюйм=25,4 мм) у США позначатимуть — «.45», а у Великобританії — «.450», де «нуль» перед крапкою не ставлять. У розмові вживають словосполучення «45-й калібр», «450-й калібр».

Незважаючи на зовнішню простоту, патрон — це дуже складний виріб, виготовлення якого передбачає здійснення складних технологічних операцій на спеціалізованому патронному заводі. По всьому світу розробники спільно з науковими установами створюють нові типи патронів, удосконалюють їхні тактико-технічні характеристики. Особливо щодо поліпшення їхньої здатності уражати сучасні засоби індивідуального захисту вояків та легкоброньовану військову техніку.

Четвертий рік на Сході нашої країни тривають бойові дії. Унаслідок російської агресії втрачено єдиний патронний завод у Луганську. Підрозділи української армії, які воюють зброєю радянського виробництва, використовують патрони калібрів 5,45/7,62/12,7 мм, вироблені в СРСР переважно у 80-х роках минулого століття, які ще залишилися на складах. Натомість за останнє десятиліття в боєприпасів, якими озброєно підрозділи Збройних сил РФ, суттєво зросла бронепробивна здатність. Навіть стандартні набої 7Н6 (зразка 1974 року) для АК-74 наразі випускають у Росії тільки з термозміцненим осердям (7Н24). Така куля має більшу силу порівняно з кулею зі звичайним сталевим осердям. Останнім часом полігоном для випробування новітнього російського озброєння став український Донбас. В арсеналі російської армії значно збільшилася питома вага бронебійних куль. На жаль, маю констатувати, що навіть бронежилет із найвищим рівнем захисту не захищає від новітньої російської кулі 7Н37 для снайперської гвинтівки СВД. Ці боєприпаси мають твердосплавне осердя на основі карбіду вольфраму та, за оцінкою фахівців, перевищують за силою звичайні бронебійні боєприпаси аналогічного калібру майже вдвічі. Тож вітчизняним військовим науковцям і конструкторам засобів індивідуального бронезахисту є над чим поламати голову.

З огляду на вищевикладене стає очевидним, наскільки актуальним для нас є питання будівництва вітчизняного патронного заводу. Оптимізму додає те, що Президент України нещодавно ввів у дію рішення РНБО щодо пропозицій до Держбюджету України на 2018 рік із забезпечення національної безпеки і оборони України, якими передбачено фінансування наступного року Державної цільової програми створення та освоєння виробництва боєприпасів і продуктів спеціальної хімії на період до 2021 року. Це дає надію, що наше військо отримає боєприпаси власного виробництва, також і потужніші за російські 7Н37. Адже такими, на думку фахівців, є боєприпаси, які запропонувала оборонному відомству приватна компанія «Стілетто Україна» (Stiletto Systems Ltd). Наприклад, під час випробувань куля «Стілетто» із вольфрамовим осердям 7,62х54 R масою 13 г здійснила наскрізне пробиття бронелиста завтовшки 20,5 мм на відстані 220 м, тоді як бронебійно-запалювальна куля Б-32 калібру 7,62х54 радянського виробництва його не пробила. До речі, саме такі захисні елементи застосовують у бронюванні передньої частини сучасної легкоброньованої техніки. Коментуючи результати тестувань, начальник відділу захищеності та живучості озброєння та військової техніки Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки ЗС України полковник Олександр Чернозубенко зазначив: «Ці новітні боєприпаси дають змогу уражати техніку, яка стоїть на озброєнні багатьох країн світу, зокрема, радянського та російського виробництва. Якщо у нас будуть кулі з такими балістичними характеристиками, ми зможемо уражати бронетехніку противника зі стовідсотковою ймовірністю».

Андрій ЛИСЕНКО

ДОВІДКА

Коли в нетаємному листуванні йдеться про боєприпаси, які приймали на озброєння ще за часів СРСР або розробляли вже в Росії, то нерідко можна натрапити на їх цифрово-буквене позначення. Це так званий індекс ГРАУ, 1938 року запроваджений для позначення озброєння Головним артилерійським управлінням (ГАУ, пізніше переформованим у ГРАУ).

Існують два основні принципи побудови індексів: такий, що застосовували до кінця 1950-х років, і той, що діє з 1960 року і дотепер.

Наприклад, спочатку індекс зразка мав такий вигляд: 57-БЗ-323, де перші дві цифри означали відділ ГАУ, до відання якого належав зразок (у цьому прикладі відділ 57 опікувався піхотними боєприпасами), букви відповідали типу зразка озброєння (БЗ — бронебійно-запалювальні), а тризначний номер у кінці індексу вказув на конкретний зразок (у відділі 57 номер 323 мали боєприпаси до гвинтівки СВД).

1960 року ГАУ стало Головним ракетно-артилерійським управлінням (ГРАУ), яке запровадило новий принцип індексації. Приміром, дві перші цифри, що означали відділ ГАУ, замінено на одну (відділ, який опікувався піхотними боєприпасами, дістав номер 7).

Із часом у зв’язку з появою нової техніки, передусім ракетної, і введенням у склад ГРАУ нових відділів система позначень періодично уточнювалася. Так, новітні російські бронебійні кулі до снайперських гвинтівок СВД, які агресор випробовує на Донбасі, наразі мають індекс 7Н37.

КОМЕНТУВАТИ

67 + = 72