Безвіз. Що це насправді?

Всі пишуть про безвіз як про спосіб показати українцям Європу, аби вони повернулися додому і захотіли жити так само.

В цілому це працює, хоча є купа людей, що виїхали навіть на постійне проживання, але їм не допомогло: співають хвалу російському авторитаризму та ганьблять Захід.

Але є й інші важливі аспекти – внутрішньополітичний та геополітичний.

Задля отримання безвізу Україні довелося впровадити неймовірну кількість змін. Ви їх не бачите? Але вони є, і їхнім видимим символом та водночас винагородою є безвіз, який важко не побачити. Інші наслідки змін стануть очевидними трохи згодом.

І ще одне. Якщо розворот назад буде значним, Європа загрожуватиме зміною візових умов. На це українські політики ніколи не підуть. Значить, маємо ще й певну гарантію незворотності.

Безвіз – символ не лише геополітичного вибору Україною Заходу, але й прийняття цього вибору Заходом. Це наступний, після Угоди про асоціацію, видимий знак нашого руху в тому напрямку. Це оцінка Європою остаточності нашого вибору.

Україна два десятиліття демонструвала “багатовекторність”, але чи могло бути інакше? Захід сам не був готовий прийняти Україну — згадайте знамениту промову Буша-старшого, названу “котлетою по-київськи”. Не остання причина цього полягала у небажанні сваритися з Росією. Падіння Радянського Союзу означало лише пересування межі геополітичних інтересів імперії на схід. Нині — наступний етап скорочення імперського простору, аж до повного перетворення імперії на компактну національну державу сучасного зразка. Динозаврам нема чого робити у ХХІ сторіччі.