Україна: повертаючи собі власну музичну історію

Моя передмова до концерту з творів українських композиторів «Україна: повертаючи собі власну історію» на фестивалі «Перехрестя» в місті Лінкольн, штат Небраска, США. Переклад з англійської.

«Добрий вечір, мене звати Павло Гінтов, я піаніст з України, і для мене велика честь представляти сьогодні концерт з творів українських композиторів в рамках фестивалю «Перехрестя». Сьогоднішня програма має назву «Повертаючи собі власну історію». Не я її придумав, але, на мою думку, важко було надати цій програмі більш влучну назву. Дозвольте мені пояснити, чому.

Україну називають «хлібною корзиною Європи» за її плодовиту землю. Кажуть, якщо встромити палку в українську землю, вона розквітне і даватиме плоди. Звісно, це перебільшення, але кожна держава в тій частині світу, яка намагалась стати локальною сверхдержавою, вважала за необхідність володіти Україною. Протягом століть іноземні армії марширували Україною, а іноземні уряди намагались диктувати українцям свої закони. Що вам потрібно знати про українців: вони дуже уперті, і не люблять, коли хтось їм вказує, як жити. Тому Україна постійно поставала, українці постійно боролись за свою незалежність. Але ця упертість грала з українцями і поганий жарт. Як-то кажуть у нас: там де два українця, три гетьмани. Протягом століть лідери українських визвольних рухів не могли порозумітись один з одним. Іноді через різне бачення майбутнього, іноді через власні амбіції. Наш видатний поет 19-го століття Тарас Шевченко писав:

«Коли діждемось Вашингтона
З новим і праведним законом?»

Українці поставали, але починали сваритись між собою і завжди програвали спільному потужному ворогу.

Коли вас захоплює зовнішній ворог, він не тільки встановлює свою владу і свої закони. Він також намагається знищити вашу культурну ідентичність, щоб ви забули, хто ви є насправді.

Доки я ще не почав говорити про дійсно темні сторінки нашої історії, дозвольте мені навести такий приклад. Російська Імперія мала звичку надавати нову назву захопленим територіям, щоб через деякий час ніхто не міг навіть згадати, що ці території колись не належали Росії. Територію сучасної України вони назвали «Маленька Росія». Маленька Росія одним словом – Малоросія.

На початку 19го століття у Відні Бетховену сподобалась мелодія, яку він почув у виконанні вуличних музикантів. Він написав варіації на цю тему. Йому було цікаво, звідки прийшла ця мелодія. Я уявляю, що він запитав друзів, і, можливо, один з них – Андрєй Розумовський, посол Російської Імперії – розповів йому, що це відома українська народна пісня. Але ж тільки він не сказав «українська». Він сказав «малоросійська». І Бетховен так і записав: Kleine Russische Lied – маленька російська пісня. Що це взагалі означає? Пізніше редактори не знайшли відповідь на це питання, викинули «маленька» і опублікували як «Варіації на російську тему». Але ж це одна з найвідоміших українських пісень, яку співають українською мовою.

Інший приклад. Чайковський написав Другу Симфонію, в якій він використав українські народні пісні. Чайковський провів багато часу в Україні і любив українську культуру. Але, за звичкою того часу, він назвав свою симфонію «Малоросійська». І сьогодні, коли ви йдете на концерт симфонічного оркестру, який виконує Маленьку Російську Симфонію, ви питаєте себе: що ж саме є маленького у цій симфонії, яка звучить майже 40 хвилин? Чи може Чайковський написав ще й Велику Російську Симфонію, яка триває ще довше?

Звісно, ні. Правильний переклад назви цієї симфонії – «Українська».

Так, це такі дещо кумедні приклади, але, думаю, ви вже починаєте розуміти, чому ви не дуже багато чули про українську культуру. А ми ще не говорили про вбивства найталановитіших українських митців, про репресії проти представників української інтелегенції, про заборону української мови – про свідому політику знищення української культури.

Україна стала незалежною лише 28 років тому. Ми ще тільки почали відкривати для себе те, що було сховано від нас протягом десятиліть. А це – великий і різноманітний пласт академічної культури, яка є частиною європейської культури так само, як польська, чеська, іспанська, італійська тощо.

Деякі композитори, твори яких ви почуєте сьогодні, були б, м’яко кажучи, дуже здивовані, якби їм розповіли, що в 2019 році їхню музику гратимуть у місті Лінкольн, штат Небраска, перед повним залом людей. І я дуже вдячний вам за те, що ви вирішили провести сьогоднішній вечір саме тут. Сподіваюсь, що ви отримаєте задоволення від нашої програми.»

Павло Гінтов