Блокада ОРДЛО або Нова стара зрада

Для того, щоби перешкодити торгівлі з країною-агресором, потрібно:

– перекрити залізничні колії не на території, і навіть не на кордоні з країною агресором, на території власної держави
– розпочати рейкову партизанську війну в тилу українського війська
– влаштувати майдан 3.6.04 там же (бо в Києві вже давно не прооходить)
– вибрати зручний час:
– холодну зиму, коли теплоенергетика українських міст, заточена під донбаське вугілля, перебуває під загрозую зупинки
– переломний момент у визначенні позицій США щодо подальших санкцій проти Педерації

(да, звичайно, тема злобних націоналістів, котрі бомблять мирні міста Донбасу, хочуть влаштувати там гуманітарну катастрофу – це теж дуже важливо, і саме зараз, в січні місяці)

Те, що блокування кількох колій з півтора сотень ФАКТИЧНО нічого не робить по суті декларованої справи – то не важно.

Чому?

А тому що блокування насправді не заради блокування. Заради ГАЛАСУ (див вище, тобто РОЗГОЛОСУ) і заради чергової акції заради активації ще однієї точки протистояння між українцями.

Протистояння в той момент, коли очевидно, що Мінські угоди виявилися похєреними, і похєреними саме Крембльом.

Ну і, звичайно, знаковою і симптоматичною є участь у “блокуванні” двох простітуток, що чіпляють собі погони генералів чи маршалів (хоч у військовому плані їм далеко навіть до кремблядських лямблій-генералісімусів Гіві з Моторолєй).

Тільки цих двох розгодованих писків вистачить, аби зрозуміти, задля чого і за чиї ресурси теє все влаштовано.

І хто керує парадом, і де перебуває штаб партизанського загону, що підриває рейки в тилу ЗСУ.

Точно не в Києві.

P.S. І вже реально набридло тикати пальцем в очевидну подібність всіх цих рухів, що робляться саме в ті моменти, коли це було і є потрібним зовсім не Україні, із подіями столітньої давнини.

Пригадуєте листопад 1918 року – які красиві були гасла, як ревіли, як йшли валити прокляту владу царського генерала во імя щастя народного під керівництвом справжніх борців за народну власть. Один в один.

Один в один в той же момент, коли зі сходу рушили на Київ загони таких же бійців проти поміщиків і капіталістів, за волю народа, за свободу равлицтво і блятство.

Всіх потім, як відомо, утілізували, протягом 1919-1956 років.

Начисто.

А от йшли воювати на Київ красиво. Під червоними прапорами, зі співами Інтернаціоналу і Червоної Калини.

Каялися потім. Коли було вже пізно. Каялися і просили нащадків пам’ятати, як повірили горлопанам…

Та хіба ж у нащадків те відклалося в пам’яті?

Там же гасла і річьовки. В пам’яті.

P.P.S.
Моя ти бубочка. Ну шо і трєбовалось доказать (див. скрін Відозви Маршала).

P.P.P.S. Хотів шось написати щодо нормальних мужиків, що повелися на кремблядські провокації, але не буду. Хлопці вже дорослі, мусять думати своєю головою, а… а як слухають Парасюків – то нє. Не буду писати. Без толку.

Олександр Лупанов