Степан Бандера. 108 років від дня народження

Він став символом безкомпромісної боротьби за свободу у молодому віці, залишився ним до кінця життя і навіть ще більше після нього. Сьогодні, коли Україна знову у війні за волю, він знову затребуваний і актуальний.

Якщо в цій статті 65 років тому большивизм замінити путінізмом – буде чудова відповідь капітулянським закликам пінчуків.

“Як по московському боці немає інших діючих сил, тільки імперіалістичні, що найбільш ворожо ставляться до визвольних змагань України й інших народів, так само з нашого боку супроти них може бути тільки одна постава: відпір і боротьба.

Боротьба з Москвою, з большевизмом і з кожною іншою формою її загарбницького імперіалізму, аж до повного визволення, поки московська нація не виречеться своїх намагань поневолювати Україну й інші народи та не погодиться жити з ними в мирних взаєминах, на засаді пошанування самостійности і всіх прав кожного народу.

А до того часу, поки в московському таборі не виступлять неімперіалістичні сили з такою програмою і не почнуть діяти по лінії позитивного ставлення до головних цілей визвольної боротьби України й інших поневолених народів – доти не може бути спільної мови з жодними московськими чинниками.

Степан Бандера,
1952 рік”

Володимир В’ятрович

Степан Андрійович Бандера — український політичний діяч, один з чільних ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття, після розколу Організації українських націоналістів — голова Проводу ОУН(б).

Степан Бандера і Ярослав Стецько були авторами Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 року. 5 липня 1941 року Бандеру помістили під домашній арешт, а з 15 вересня 1941 року — в центральну Берлінську тюрму. З початку 1942 року по серпень 1944 року перебував у концтаборі Заксенгаузен в бункері «Целленбау». У вересні 1944 року його звільнили і запропонували участь в керівництві антирадянського збройного руху в тилу Червоної армії, однак Бандера відхилив пропозицію і на співпрацю не погодився.

Радянський уряд уповноважив КДБ вчинити вбивство Степана Бандери в Мюнхені, ФРН. Це здійснив радянський агент Богдан Сташинський 15 жовтня 1959 року.

Оцінки Степана Бандери вкрай полярні. Він користується певною популярністю, головним чином, серед жителів Західної України (окрім «мельниківців») — після розпаду СРСР для багатьох західних українців його ім’я стало символом боротьби за незалежність України. У свою чергу, серед жителів Центральної, Східної України, а також Польщі та Росії є такі, що ставляться до нього негативно, звинувачуючи у фашизмі, тероризмі, радикальному націоналізмі, що зокрема виявлялось у фізичній ліквідації лідерів відмінних від ОУН(б) українських націоналістичних течій, і колабораціонізмі. Поняття «бандерівці», похідне від його прізвища, поступово стало загальним і застосовним до всіх українських націоналістів, незалежно від їхнього ставлення до Бандери.

Степан Андрійович Бандера народився 1 січня 1909 року в с. Старий Угринів, нині Калуського району Івано-Франківської області, Україна (тоді Калуський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина).

Батько — Андрій Бандера, греко-католицький священик, був у той час парохом в селі Старий Угринів. Походив із міста Стрий.

Мати — Мирослава Бандера, походила зі старої священицької родини Глодзінських (була донькою греко-католицького священика з села Старий Угринів).

Діти — Наталя (1941—1985), Андрій (1944 — 9 липня 1984), Леся (1947—2011).

Внучки — Богдана, Олена.

Онук — Степан Андрійович Бандера (1969), народився у Вінніпезі (Канада), має диплом Колумбійського університету. Нині працює журналістом, як і його батько, який видавав у Канаді англомовну газету Ukrainian Echo.