Хіба можна не любити українську мову?
Серед усіх співучих, серед усіх найбагатших вона – рівна серед кращих.
То лише вороги й манкурти ненавидять її. Бо заздрять її красі. Бо бісяться, що не можуть вимовити її слово. Бо паляниця.
Хай вона тобі не рідна – прислухайся уважно.
Якщо ти людина і маєш слух і серце, і душу живу, ти почуєшь її музику. Ти відчуєш її силу.
Ти зрозумієш, що вона для всього годиться. Для кохання і для бою, для колискової й для гімну, для розмови тихої та для промови гострої й блискучої, як шабля.
Для мистецтва і науки, філософії і технологій. Саме вона вивела людство в космос. Житомиряни не дадуть збрехати.
І для пісень ця мова – неймовірно чудова.
“Дивлюсь я на небо…” – співав Корольов і будував свої ракети. “Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…” – співав Попович з орбіти для Корольова.
Якщо так сталося в житті, що родина твоя забула рідну українську мову – віднови її у серці своєму. І у своєму спілкуванні.
А якщо вона не рідна – зроби її другою рідною. Бо вона того варта. Бо вона надихає, розвиває, культурно піднімає. Бо зрештою це круто.
Не можна не любити українську мову.
