Шкільний театр як засіб формування креативної особистості

Проблема розвитку творчих здібностей особистості є однією з пріоритетних в педагогіці, оскільки прогрес суспільства – це шлях постійної творчості, подолання стереотипів і вироблення нових, нестандартних, часто, несподіваних ідей, оригінальних підходів і шляхів до їх втілення.

На сучасному етапі все більше уваги приділяється пошуку перспективних підходів до вирішення проблеми гуманізації процесу виховання, стимулювання пізнавальної активності вихованців, накопиченню досвіду їх творчої і креативної діяльності. В реалізації цього складного процесу важлива роль належить мистецтву, що допомагає дітям глибше пізнати себе, свій внутрішній світ, спонукає до самовдосконалення.

Театр – це світ мистецтва, який духовно збагачує людину, допомагає глибше пізнати красу навколишнього світу. Привернути дітей до театрального мистецтва, виховати й зберегти природну сутність особистості дитини, її індивідуальність, вплинути на розвиток її духовно-естетичних якостей – завдання шкільного гуртка « Театральна майстерня».

Театр – це синтез багатьох мистецтв:

• літературної діяльності (читання п’єси за ролями, постанова вистави);
• образотворчої діяльності (добір одягу персонажів, малювання декорацій, виготовлення атрибутів);
• музичної діяльністі (виконання пісень, інсценування музичних творів тощо).

Тому в театральному гуртку нашого закладу є можливість розкрити різні сторони творчих здібностей і нахилів вихованців, сприяти їх креативному розвитку.

Шкільний театр – це дивовижний світ, в якому всі діти талановиті і неповторні.

Ще на самому початку ХIХ ст. піднімалося питання використання театрального мистецтва у шкільній освіті. Театральне мистецтво займало велике місце в теоретичній спадщині В.А. Сухомлинського та С.Т. Шацького. Останній, наприклад, був глибоко переконаний, що “потреба в зовнішньому вираженні щиросердечних процесів, переживань і вражень є велика необхідність для дітей, і дитяче мистецтво – не забава, так собі, між іншим, а часто потреба, що входить глибоко в особисте життя дитини”.

Є багато сторін дитячого життя, глибоких і серйозних переживань, які шукають виходу і, не знаходячи його, залишаються прихованими, тиснуть на психіку, стаючи джерелом прямих і незрозумілих захворювань. Тільки гра, яка дає простір уяві, може звільнити внутрішній світ дитини. Театральні заняття виховують у школярів креативність, громадську активність, прагнення і потребу в творчій віддачі отриманих знань і умінь.

Найбільш методично розробленим на сьогодні можна вважати процес створення театральної вистави самодіяльним колективом дітей середнього і старшого шкільного віку. На наш погляд, театральне творчість є оптимальним варіантом залучення школярів до світу прекрасного, кращою формою художньо-естетичного виховання. Теоретичні, методичні основи дитячої театральної самодіяльності, розглядають сценічну роботу зі школярами як засіб розвитку творчої індивідуальності, ініціативи та формування особистості. Розвиток емоційної сфери підліткового віку протікає бурхливо, характерна різка зміна настроїв і переживань, підвищена збудливість, імпульсивність, надзвичайно великий діапазон полярних почуттів. При зустрічі з труднощами у підлітка виникає сильне почуття протидії, яке призводить до того, що підліток може не довести до кінця розпочату справу, знищити вже зроблене і т.п. У той же час підліток може бути наполегливим, витриманим, якщо діяльність викликає сильні позитивні почуття.

Шкільний театр у школі не може починатися з дорослих. Навіть якщо ми, педагоги, навчені досвідом та ступенями, думаємо, що в школі все визначають вчителі, їх бажання або можливості, то насправді, все в школі визначають діти і та дійсність, яку формують вони. Їхні стосунки, їхні проблеми, їхні запити і їх можливості.

Справжній театр (а шкільний театр саме таким і є) – справа, що вимагає дуже глибокої особистісної участі. Через нього світ відкривається у своїй цілісності, а людина в неповторності. Саме тому глибоке розуміння тієї педагогічної дійсності, яка існує в даному шкільному співтоваристві, виділення больових точок, реальних проблем і спроба говорити про них з підмостків шкільної сценічного майданчика зробило наш театр по-справжньому значущим в очах тих, хто породжує цю педагогічну дійсність, в очах учнів нашої школи.

За структурою наш шкільний театр не копіює дорослі театри. Цілком очевидно, що його завдання не професіоналізація дитину, не перемоги на конкурсах, і вже тим більше не задоволення не відбулися театральних амбіцій своїх керівників. На наш погляд, будь-яке прагнення шкільного театру зобразити із себе театр професійний веде до антипедагогічні результату. Діти не стають професійними акторами, а й дітьми бути перестають, втрачають той живий творчий потенціал, яким так щедро нагородила природа будь-якої дитини. “Маленькі дорослі”, що виходять на сцену, вимуштрувані своїми педагогами, схожі на заводних ляльок, яких можна включити і вимкнути за потребою, додаючи до цієї механіці фонограму, світло, костюми, декорації.

Слід пам’ятати, що театр може не тільки розкрити особистість дитини і розповісти йому про світ, але також пробудити в ньому немислиму гординю, зробити егоцентристом, навчити презирства, безцеремонності, переконати у власній винятковості. Діти, які пройшли через такі колективи, при всій своїй “професійної” навченості, не вміють приховати свого презирства до “непрофесіоналам”. Закінчивши школу і намагаючись вступити до театральні вузи, вони найчастіше провалюють іспити, так як досвідчені театральні педагоги відчувають в них “відпрацьований матеріал”. Це стає причиною серйозних особистих трагедій. Але не так страшна сценічна безперспективність, як навічно защемлена гординя не відбулася маленької “зірки”. Як це позначиться на подальшій життя в сім’ї, як відіб’ється на професійній роботі, та й на всьому житті, залишається тільки гадати.

У професійному театрі існує поняття “акторське розкриття”, тобто спектакль, або режисер, або власні зусилля (а можливо – всі разом) дозволили акторові максимально проявити свій творчий потенціал, свою професійну палітру. Є цьому аналог і в шкільному театрі. Саме аналог, тому що говорити про серйозне акторському розкритті, на моє переконання, в шкільному театрі не слід, навіть якщо і сталося таке диво. Але слід обов’язково говорити про особистісні розкриття. Про відкриті можливості, про те працю, який був вкладений, про той шлях, який був пророблений в подоланні себе, починаючи з простих механічних зусиль з освоєння тексту і своєчасній явці на репетицію і закінчуючи вдало знайденим інтонувати, рухом, створенням цілісного сценічного образу та іншими театральними премудростями.

Дитина, потрапивши в положення актора (також як і професійний актор), працюючи над роллю, за всіма законами театру сам стає його творцем, матеріалом та інструментом. Але ще він і організатор самого себе, і опора для інших в загальній роботі, і людина навчається, і людина навчальний. Чи можливо все це осягнути одноразово, без серйозної особистісної участі, без включення внутрішніх ресурсів, без справжнього вольового зусилля? Створення умов для прояву цього зусилля, для можливості дізнатися про себе те, що “я в змозі проявити це зусилля” і є одне з безлічі “навіщо?”, для чого існує шкільний театр.

Створення у 1997 році шкільного театру було явищем логічним, оскільки шкільний театр є одним із найефективніших засобів удосконалення колективних відносин. Він сприяє самовираженню особистості. Саме тут школярі та вчителі розкривають свої найкращі якості, такі як товариськість, взаєморозуміння і взаємодопомога.

К.С.Станіславський підкреслював, що сценічне мистецтво за своєю природою зумовлює розвиток почуття колективізму, навчає умінню підпорядковувати свої особисті інтереси загальній справі.

Під впливом роботи у шкільному театрі у школярів та вчителів постійно зростає потреба у спілкуванні з мистецтвом. Пошуки сценічних вирішень, художнього втілення задуму режисера розвивають естетичні почуття школярів. Перевтілення у героя завжди пов’язане із самоаналізом, що, в свою чергу, спонукає до самовиховання.

Шкільний театр відкриває великі можливості для здійснення цілеспрямованого виховного процесу, гармонійного розвитку особистості.

Знання з театрального мистецтва – вміння правильно та красиво говорити, триматися перед аудиторією, відчувати міру, мати естетичний смак, розвинену пам’ять, логічне мислення – все це у сучасному суспільстві потрібне не тільки митцям, але й пересічній людині. Сила позитивного впливу прекрасного, особливо мистецтва, широко відома з давніх часів. Відомі філософи Древньої Греції писали про позитивний вплив засобів мистецтва на духовні та фізичні сили людини. Він пробуджує все найкраще в людині, пробуджує його дрімаючі сили, допомагає їм розкритися у всій красі. Мистецтво робить життя наповненим, всебічним, вільним, щасливим, воно протистоїть хворобам, воно, таким чином, являється одним із творців душевного здоров’я, як стану, коли людина може вільно і радісно виконувати соціальні функції.

Актуальність театрального мистецтва в системі засобів художньо-естетичного виховання зростає у зв’язку із загостренням проблем виховання цілісної особистості, оскільки театр є вираженням комплексного художнього погляду на оточуючий світ. Завдяки синтезу драматургії, музики, сценографії, акторської гри, сценічної дії театральне мистецтво виступає своєрідною моделлю єдиної мистецької палітри, в якій усі види мистецтв, маючи різну природу, доповнюють один одного в процесі творення художнього образу та його сприйняття. Шкільний Театр виконує інтегруючу функцію для решти напрямків художньо-естетичного виховання, а також для пізнання етики, історії, літератури, філософії, естетики.

Включення школярів у театральну діяльність є неоцінним з огляду на громадянське становлення особистості, ефективним шляхом морально-етичного виховання; театральна творчість сприяє формуванню спостережливості та уважного ставлення до оточуючого світу, людей, здатності до співчуття і співпереживання, готовності до співдії, тому що більшою мірою, ніж інші види художньо-творчої діяльності, потребує міжособистісного спілкування у процесі спільного знаходження художнього рішення і розв’язання організаційних питань. Виховання усіх цих рис „переплітається” з розвитком емоційності сприйняття різноманітних життєвих явищ і творів мистецтва. Театральну творчість у всьому її розмаїтті слід розглядати як основу пізнання школярами життя.

Одна з найсерйозніших проблем шкільного театру – це вибір репертуару. Як і з чого його вибирати, кожен колектив вирішує сам. Але тенденції розвитку сучасного театру взагалі такі, що в останні 40-50 років п’єси все менше стають визначальним носієм смислового навантаження вистави. І все більше лише загальним приводом для оного. Добре це чи погано для професіоналів – судити театрознавцеві. Однак навчитися виділяти актуальну для даного колективу проблематику в обраній п’єсі і зробити її головною темою створюваного вистави – завдання, вирішення якої для кожного шкільного театру необхідно.

Точне відчуття педагогічної дійсності кожного конкретного дитячого колективу безпомилково підкажуть твори, до яких слід звертатися. Найчастіше це не п’єси, і тоді потрібно шукати або створювати інсценування. Дуже часто репертуар легко виявити, поговоривши з вихованцями про те коло читання, яке для них актуальне сьогодні. Можливо, будуть названі ті твори, які були культурною подією і у дорослому житті. Можливо, слід переінакшити відомі твори, “ходячі” сюжети, погодившись з учасниками колективу, враховуючи їхні характери, можливості, “відособленість” та інше.

Будь-який керівник театральної трупи знаходиться в постійному пошуку репертуару. Звичайно ж, хороша література, безумовно, краще. Такі автори як М.Гоголь, ,Шекспір, О.Хайям володіють колосальним потенціалом впливу як на глядача, так і на актора. Якщо відчуваєш співзвуччя в проблематиці, якщо в змозі адекватно разом з.юними ліцедіями розкрити зміст цікавої п’єси і потім знову спільно придумати цікаву форму вистави, то чого краще можна бажати? Наш театр не боїться класики, звертається до неї, відчуває в ній живе співзвуччя потребам дітей, які прийшли грати на сцені. Наближення ми прагнемо зробити внутрішнім, грунтуватися на розтині спорідненсті прагнень, переживань, емоцій, на розкритті вічних тем любові і ненависті, ставленні до горя і щастя, війни і миру, народженню і смерті, на відкритті вічного в сьогоднішньому.

Ще одна дуже важлива особливість дорослого театру має пряме відображення в театрі шкільному. Театр не демократичний. Ряд питань, безумовно, можна вирішити на загальних зборах трупи, але не слід вирішувати голосуванням питання розподілу ролей або хором давати режисерські вказівки репетирує акторові. Але в “недемократичності” театру прихована серйозна доцільність. Театр ієрархічний. Як і світ, моделлю якого він є. І як наслідок, вкрай важко уникнути образ при розподілі обов’язків, відповідальності і, звичайно ж, ролей. Тому що театр може надати людині тільки те місце, яке ця людина в стані зайняти.

Є кілька засобів уникнути конфліктів, пов’язаних з даною проблемою. З одного боку – це чисто організаційні заходи, з іншого – смислові. При підборі виконавців і організаторів необхідно відкрито пояснювати причину даного вибору. Не приховувати від дитини його сьогоднішню даність як актора або організатора, але в свою чергу, показувати ті можливості, які можуть бути відкриті саме їм на запропонованому місці. Безумовно, робити це потрібно тактовно і максимально серйозно. Людині необхідно, з одного боку, розуміти необхідність своєї роботи у спільній справі, а з іншого – бачити, як саме його особистісні якості природним чином співвідносяться з виконуваними функціями. Тільки в цьому випадку зовні незначна робота стає значущою в його власних очах і в очах однолітків. Допомогти дитині знайти своє місце в ієрархії театру і зробити його вагомим в очах колективу і є один із способів відходу від конфлікту. Ясне розуміння кожним всього процесу роботи дає можливість створити шанобливе ставлення до всіх учасників вистави, від виконавця головної ролі до помічника на сцені. Але є й організаційні прийоми. Приміром, рівна до всіх вимога в питаннях дисципліни, участь у прибиранні, лагодження театрального господарства, розподіл організаційних навантажень.

Дитячий колектив, як правило, в точності відтворює колектив дорослих.. Тому що не можна дати дитині те, чого не маєш і навчити тому, чим сам не володієш.

Результат спільних зусиль – готове подання, свято чи спектакль, концентрують у собі всі удачі, невдачі, зусилля, старання, відкриття, сльози, сміх, нічні чування над декораціями і афішами, з’ясування стосунків між батьками та вчителями… Все-все-все. І тому час вистави – це час “згущення світу”, його ущільнення до розмірів прожитого життя. Час завмерлого дихання і найвищої точки переживання за себе і найголовніше – за інших: за маму, тата, бабусю, які сидять у залі, і за дівчисько, “яка нарешті дізнається, який я насправді”. За всіх знайомих і незнайомих, які прийшли побачити мене в світлі софітів, або мене, що стоїть при вході в зал, ввічливо пропонує публіці програмку і прохає залишити верхній одяг в гардеробі… “адже ви прийшли в театр…”.

Театр ляльок «Колобок» – складова шкільного театру, йому три роки. Прем’єрною виставою була казка В.Карасьова « Сувенірний Колобок». Перша ширма, ляльки, музика, пісні, виступи перед малюками, аплодисменти… Наступними були народні казки: « Курочка Ряба», «Ріпка»,«Рукавичка», « Теремок», які дуже сподобались і акторам, і глядачам, що дало поштовх до подальшої роботи в цьому виді мистецтва.
Чудовим кроком стала робота над постановкою «Як Іжачок щастя шукав». Казка стала успішною: ляльководи Мурашкіна Анна і Бережна Поліна отримали звання «Кращі актори обласного фестивалю «Театральна мозаїка».

Але ви не думайте, що тільки маленькі діти здатні так схвильовано відгукуватися на дію, яку розігрують ляльки. Прислухайтеся до напруженої тиші в сцені на кладовищі, коли індіанець Джо веде розмову з Мефом Поттером у виставі «Том Сойєр», який дивляться учні п’ятого класу. Спостерігаючи поведінку залу на виставах для дорослих, ми бачимо, що і вони не залишаються байдужими до гри ляльок.

Ми пам’ятаємо, як дивилися виставу С. Могілєвцева «Материнська ладанка» дорослі глядачі, на очах яких були сльзи, тому що події казки відбуваються під час Великої Вітчизняної війни Якими гуркотами сміху супроводжувалися сцени із фашистами, які не в змозі були вбити Солдата Івана, тому що захищала його материнська ладанка.

Так, ляльки здатні схвилювати глядача будь-якого віку! Все залежить від того, яку вони грають п’єсу. Наш ляльковий театр – це особливий вид театру, який не підміняє «справжній» театр, а існує самостійно.

Є у лялькового театру і ще одна особливість. Це, мабуть, єдиний вид театру, який доступний глядачам самого юного віку – п’яти – шести років, до яких йдемо з волонтерською місією в дитячий садок.. І про це ми не забуваємо, коли вибираємо для них п’єсу. Кожна п’єса, незалежно від того, на який вік вона розрахована, повинна виховувати глядачів у дусі тих великих завдань, які стоять перед нашим народом. Ось і подумаємо: які виховні завдання несе в собі та п’єса, яку ми збираємося взяти для постановки в нашому шкільному ляльковому театрі? Чи відповідає вона того віку глядачів, для яких ми ставимо наш спектакль? Чи всі цього глядачеві буде зрозуміло і, нарешті, чи цікаво її показувати в ляльках?

Значить, читаючи п’єсу, ляльководам треба намагатися творчо уявити собі, як все, про що в ній говориться, виглядатиме у виставі.

У ляльковому театрі ми показуємо найрізноманітніші п’єси, і смішні і серйозні. Ляльки можуть і смішити, і викликати сльози, і змушувати глядачів завмирати від страху. Але одне міркування мені здається безперечним: треба намагатися вибирати для лялькового спектаклю такі п’єси, які ляльки зіграють краще, ніж люди.

Тільки творчо, наполегливо і уважно вправляючись, можна добре опанувати майстерністю, і тоді не виникне питання про те, якими ляльками важко або легко грати, а встане інший, більш правильне питання: яких саме ляльок ми повинні вибрати для нашої вистави. Якщо дія п’єси розвивається стрімко, ляльководам доводиться багато грати з речами, як наприклад в інсценованому вірші В. Маяковського «Ким бути?» чи у вірші К. Чуковського «Телефон».

Залучення дітей у активну творчу діяльність у позакласній роботі – це ефективний засіб розвитку здібностей дітей, їх творчої індивідуальності, ініціативи та формування особистості. Мистецтво театру – це колективне мистецтво. Першочерговим завданням є виховання у дітей елементарних навичок необхідних для колективної творчої роботи. Участь у шкільних спектаклях, підготовка театралізованих вистав формують у дитини зібраність, організованість, відповідальність, дисциплінованість, почуття “ліктя” партнера, допомагають у подолання збентеження, сором’язливості, скутості.

Переживаючи важливі ситуації, дитина по-новому усвідомлює проблеми, свою реакцію, відношення до подій, цінностям, до конкретних людей. Вона відкриває нові можливості побудови відносин та самореалізації. В умовах драматичної імпровізації дитина отримує можливість поліпшити самого себе. Театр перетворюється на засіб, що допомагає дітям відшукати втрачені, приховані області свого “я” і висловити їх. Крім цього, участь у шкільних постановках володіє потужним терапевтичним ефектів у подоланні багатьох дитячих комплексів, збереження їх психологічного здоров’я.

Діти в шкільному театрі привчаються розуміти прекрасне і творити його власними руками. Ця робота надає дітям можливості реалізувати свої творчі здібності, адже театру потрібні талановиті актори і співаки, гримери і костюмери, декоратори, навіть знавці музики та комп’ютерної справи.

Наш театр допомагає сором’язливим повірити у власні сили, здібним – розвити свій талант, а “проблемним” – відчути свою значимість для колективу; відчути радість від того, що вдячні глядачі так само захоплено аплодують тобі, як і шанованим відмінникам.

Театр робить диво з дітьми: і це не тільки вміння поводитись на сцені, вдосконалення навичок виразного читання, це, перш за все, виховання творчого ставлення до справи. Як відрадно спостерігати, коли в житті сором’язлива дівчинка береться за роль жорстокої чарівниці Гінгеми, як старанно працює вона над жестами, мімікою, силою та тембром голосу, самостійно, творчо придумує мізансцени.

Формуючи базові компетентності на навчальних заняттях зі світової літератури та у позаурочний час, особливу увагу шкільний театр приділяє фестивальній і конкурсній діяльності учнів. Адже участь у конкурсі – це і своєрідна перевірка якості не лише сформованих знань, умінь та навичок, а й компетентностей, і та нова, дещо незвична соціальна практика для дитини, яка ставить її перед необхідністю опановувати ключові життєві компетенції (соціальні, комунікативні, продуктивної творчої діяльності) на якісно новому рівні, в нових умовах. Ситуація конкурсу- огляду потребує від вихованців вміння спілкуватися із незнайомими людьми, приймати самостійно рішення, „завойовувати” нову аудиторію, працювати на спільний результат, одстоювати власну точку зору, переконувати, навіть вміти програвати та ”тримати удар”. Участь у конкурсах – це величезний життєвий досвід, що слугуватиме у майбутній професійній діяльності та соціальній практиці.

Своєрідним творчим звітом театралів стали численні виступи перед учнями школи, батьківською громадою, на міських , обласних, міжнародних конкурсах шкільних театральних колективів. Неодноразово наш театр ставав переможцем міських конкурсів шкільних театрів, обласного фестивалю «Театральна мозаїка», Міжнародних конкурсів «Весняна феєрія-2014», «Смарагдове місто-2014», а вихованці нагороджені медалями, дипломами, грамотами, подяками різних рівнів, визнані найкращими юними лицедіями.

За час існування шкільного театру було представлено багато постановок: казки “Кицькин дім»”, “Дванадцять місяців”, “Попелюшка”, “Ніч перед Різдвом”, театралізовані вистави: “Мертві душі”, “Все життя – одна мить”, “Все починається з любові”, “А зорі тут тихі…”, “Притчі про Хайяма”, “Збирав чоловік Слова”, шкільні свята та багато іншого.

Вміло поставлена робота театрального колективу має допомогти виховати розвинену особистість з високими духовними та фізичними якостями. Дуже важливо пам’ятати кожному, що саме під покровом богині Мельпомени народжується високе творіння. Адже театр володіє великою силою. Він виховує розум глядачів через серця… Шкільний театр, звичайно, має свої особливості. Він відрізняється від професійного тим, що, перш за все, виховує самих учасників сценічних видовищ, служить для розвитку їх творчих сил.

У центрі уваги кожна дитина. На заняттях відбувається знайомство з основами драматизму і акторської майстерності, обговорюється творчість знаменитих (улюблених) акторів, вивчається історія костюмів і значення декорацій, предметного оточення у виставі. Враховуючи жанр постановок, музичне шоу, велика увага приділяється пластиці, танцям, виразності рухів. І тут з’являється можливість у дітей, які мають досвід у заняттях в хореографічних студіях або просто добре танцюючих, брати участь у процесі постановки танців. робота починається задовго до показу, так як вони повинні якісно записати необхідні музичні фрагменти, продумати шумові і світлові ефекти. Силами дітей і батьків створюються декорації до вистав, костюми, випускається театральна програмка Подібна співучасть в процесі сприяє підвищенню авторитету учасників вистави, робить театральну постановку своєю власною для кожної дитини. Вся школа – і діти, і батьки, і педагоги чекають з нетерпінням прем’єри шкільного спектаклю. Участь у театральних постановках, безсумнівно, впливає на формування смаку, прилучає школярів до світу прекрасного, знаходить позитивний відгук у їхніх душах. Граючи і виконуючи різні ігрові ролі, діти вчаться бачити події з різних позицій, враховувати дії та інтереси інших, дотримуватися норм і правил.Нам особливо близькі слова Т.І. Баєва: “Виховання має забезпечити гармонію людини із собою через визначення нею гармонії з іншими: суспільством, природою, людською діяльністю”. Цілком очевидно, що розвиток особистості обумовлено розвитком всіх інших особистостей, з якими вона перебуває у прямому чи непрямому спілкуванні.. А якщо це так, то стає зрозумілим, що дитина має шанс стати самодостатньою, конкурентоспроможною особистістю, здатною адаптуватися до нових економічних умов, що має можливість самовизначення, самовиховання, поліпшення духовного і морального клімату, сприйнятливою до пропаганди здорового способу життя, збереженню культурних і національних традицій.

• Шкільний театр має яскраво виражені фізіологічний, психологічний і соціальний аспекти;
• Шкільний театр заснований на добровільності при виборі роду занять і рівня активності;
• Шкільний театр передбачає не регламентовану, а вільну творчу діяльність;
• Шкільний театр формує і розвиває креативну особистість;
• Шкільний театр сприяє самовираженню, самоствердження та саморозвитку особистості через вільно вибраних дій;
• Шкільний театр формує потребу дітей у свободі і незалежності; Шкільний театр сприяє розкриттю природних талантів і придбання корисних для життя умінь і навичок;
• Шкільний театр стимулює творчу ініціативу дітей;
• Шкільний театр є сфера задоволення потреб особистості;
• Шкільний театр сприяє формуванню ціннісних орієнтацій;
• Шкільний театр детермінований внутрішньо і зовні;
• Шкільний театр постає як своєрідна «зона обмеженого втручання дорослих»;
• Шкільний театр сприяє об’єктивної самооцінки дітей; дозвілля формує позитивну «Я-концепцію»;
• Шкільний театр забезпечує задоволення, веселий настрій і персональне задоволення;
• Шкільний театр сприяє самовихованню особистості;
• Шкільний театр формує соціально значимі потреби особистості і норми поведінки в суспільстві;
• Шкільний театр – активність, що контрастує з повним відпочинком.

Маленькі діти… які безпосередні, щирі та вигадливі! Які фантазери! Скільки в них ідей, енергії, бажання все знати, все робити власними руками, по-своєму, а не так, як вимагають дорослі. Але минають роки, і все змінюється: лише одиниці не втрачають того життєтворчого неспокою, решта ж – “слухняні”, “покірні”, безініціативні виконавці. Суспільство має розвиватися, рухатися вперед, удосконалюватися. Хто ж візьме на себе цей справжній тягар – “підлатати цивілізацію” (за висловом одного із персонажів новели Р.Бредбері “Усмішка”)? Звичайно, це може зробити тільки людина, яка здатна неадекватно мислити, нестандартно діяти, людина, в якої з дитинства дорослі неухильно плекали паростки творчості. Адже там, де творчість – там і талант, а талант сьогодні нам вкрай потрібен.

В.А.Сухомлинський писав: “Для того щоб людина могла сприймати красу, вона повинна сама навчитися її творити”.

Участь дитини у діяльності шкільного театру – запорука того, що вона вчитиметься відчувати і сприймати прекрасне, творитиме його, а, згодом, вдосконалюватиме себе у відповідності із законами краси.

Діти в шкільному театрі привчаються розуміти прекрасне і творити його власними руками. Ця робота надає дітям можливості реалізувати свої творчі здібності, адже театру потрібні талановиті актори і співаки, гримери і костюмери, декоратори, навіть знавці музики та комп’ютерної справи.

Наш театр допомагає сором’язливим повірити у власні сили, здібним – розвити свій талант, а “проблемним” – відчути свою значимість і потрібність для колективу; відчути радість від того, що вдячні глядачі так само захоплено аплодують тобі, як і шанованим відмінникам. Театр робить диво з дітьми: і це не тільки вміння поводитись на сцені, вдосконалення навичок виразного читання, це, перш за все, виховання творчого ставлення до справи. Як відрадно спостерігати, коли в житті сором’язлива дівчинка береться за роль жорстокої чарівниці Гінгеми, як старанно працює вона над жестами, мімікою, силою та тембром голосу, самостійно, творчо придумує мізансцени.

Вміло поставлена робота театрального колективу має допомогти виховати розвинену особистість з високими духовними та фізичними якостями. Дуже важливо пам’ятати кожному, що саме під покровом богині Мельпомени народжується високе творіння. Адже театр володіє великою силою. Він виховує розум глядачів через серця. Шкільний театр, звичайно, має свої особливості. Він відрізняється від професійного тим, що, перш за все, виховує самих учасників сценічних видовищ, служить для розвитку їх творчих і креативних сил.

Ви прийшли в театр. І цей театр створили для Вас Ми. Ми, чиї імена ви можете прочитати в пропонованій програмі. І, звичайно ж, в самому кінці вистави, вам будуть поіменно представлені всі учасники – всі Ми. гримери, костюмери, актори. І всім Нам будуть адресовані оплески залу, кожному – особисто. Тому що ім’я кожного учасника має бути оголошено публічно, і нехай представлення всіх учасників буде довгим. Нехай це не прийнято в професійних театрах, але тут, у школі – це дуже важливо, тому що це імена тих, хто створив Наш театр, у Нашій школі, потрібний всім. Тим, хто прийшов сьогодні дивитися, а завтра вийде на цю сцену, щоб після із завмиранням серця почути: “Сьогоднішній спектакль нашого театру для вас підготували і зіграли…”

Євгенія Богасевич
керівник шкільного театру

for free
_____

Це безкоштовний творчий конкурс публікацій про освіту

Долучайтеся і ви просто зараз!